Який склеювальний засіб для покоління найкращий?
вступ
У галузі стоматології зв’язуючі речовини відіграють вирішальну роль у забезпеченні успіху та довговічності різноманітних реставраційних процедур. Вони використовуються для створення міцного зв’язку між структурою зуба та реставраційними матеріалами, такими як композити або кераміка, забезпечуючи стабільність і довговічність. Протягом багатьох років були розроблені різні покоління склеювальних речовин, кожне зі своїм унікальним набором переваг і обмежень. Ця стаття має на меті вивчити різні покоління зв’язуючих речовин і визначити, який із них вважається найкращим варіантом у клінічній практиці.
Склеювальні агенти покоління I
Перше покоління зв’язуючих речовин, представлене в 1950-х роках, покладалося на кислотне травлення для створення мікромеханічної ретенції на емалі. Ці агенти використовували фосфорну кислоту для вибіркового видалення зовнішнього шару емалі, створюючи шорстку поверхню для кращого зчеплення. Однак це покоління зв'язуючих речовин мало кілька обмежень. Вони не були ефективними для дентину, оскільки травлення кислотою викликало колапс дентинних канальців, перешкоджаючи процесу зв’язування. Крім того, їхня технічна чутливість і відсутність довготривалої стабільності обмежували їх широке використання.
Сполучні агенти покоління II
Друге покоління, розроблене в 1970-х роках, мало на меті усунути обмеження першого покоління. Ці агенти представили концепцію праймерів і адгезивів, розділивши етапи травлення та адгезиву. На витравлену поверхню емалі наносили праймер, щоб зволожити її та покращити проникнення та змочуваність клею. Потім було нанесено адгезивну смолу, яка утворила хімічний зв’язок із праймером, утворюючи адгезійний інтерфейс між структурою зуба та реставраційним матеріалом.
Сполучні агенти покоління II показали покращену міцність і довговічність з’єднання порівняно з їхніми попередниками. Вони забезпечували кращу адгезію до дентину і були менш чутливими до техніки. Однак вони все ще мали обмеження, такі як нездатність зв’язуватися з вологим дентином або забрудненими поверхнями. Контроль вологості був вирішальним під час нанесення для досягнення оптимального зчеплення.
Адгезиви III покоління
Третє покоління зв’язуючих речовин з’явилося у 1980-х роках і запровадило концепцію систем тотального травлення. Ці системи включали травлення емалі та дентину кислотою з наступним нанесенням праймера та адгезиву. Це покоління зв’язувальних агентів ще більше покращило міцність зв’язку, особливо на дентині, оскільки процес травлення оголив колагенові фібрили, посилюючи мікромеханічну ретенцію. Вони також продемонстрували кращу стійкість до вологи та забруднень.
Адгезиви третього покоління стали широко поширеними в клінічній практиці завдяки їхній передбачуваній міцності зв’язку та спрощеній техніці. Однак вони все ще зіткнулися з проблемами досягнення довгострокового міцного з’єднання, особливо у вологому середовищі. Також повідомлялося про чутливість до варіацій техніки та післяопераційну чутливість.
Сполучні речовини IV покоління
Четверте покоління, представлене в 1990-х роках, мало на меті подолати обмеження попередніх поколінь шляхом включення гідрофільних мономерів у клейову систему. Ці гідрофільні мономери мали здатність з’єднуватися як з вологим дентином, так і з емаллю, зменшуючи потребу у ретельному контролі вологості під час нанесення.
Сполучні агенти покоління IV продемонстрували покращену міцність зв’язку, знижену чутливість техніки та підвищену стійкість до вологи та забруднення. Вони також запропонували покращену крайову герметизацію та більш надійний інтерфейс з’єднання. Однак занепокоєння щодо післяопераційної чутливості та тривалої довгостроковості залишалися.
Склеювальні речовини V покоління
П’яте покоління зв’язуючих речовин з’явилося на початку 2000-х і запровадило концепцію самопротравлюючих праймерів. Ці праймери містили кислотні мономери, які одночасно травили та грунтували поверхню зуба, спрощуючи процедуру зв’язування. Вони утворили гібридний шар шляхом демінералізації та інфільтрації поверхневого шару дентину, що призвело до хімічного та мікромеханічного зв’язку.
Адгезиви покоління V забезпечили чудову міцність зв’язку як з емаллю, так і з дентином, а також зменшили післяопераційну чутливість. Вони показали покращену стійкість до вологи та спрощену техніку нанесення, що зробило їх популярними серед клініцистів. Тим не менш, виникло занепокоєння щодо контролю глибини травлення та довгострокової стабільності з’єднання.
Склеювальні речовини VI покоління
Шосте покоління склеювальних агентів, також відомих як універсальні склеювальні агенти, було представлено в останні роки. Ці агенти мали на меті ще більше спростити процес склеювання шляхом поєднання методів самопротравлення та протравлення та промивання в одній пляшці. Їх можна використовувати як у режимі самопротравлення, так і в режимі повного протравлення, залежно від клінічної ситуації та переваг оператора.
Адгезиви VI покоління пропонують універсальність, оскільки їх можна використовувати як для прямих, так і для непрямих реставрацій. Вони продемонстрували чудову міцність зв’язку з емаллю та дентином, покращили стійкість до вологи та зменшили післяопераційну чутливість. Більше того, вони спростили протокол зв’язування, заощадивши час біля голови.
Висновок
На завершення, еволюція зв’язувальних агентів протягом багатьох років призвела до значних удосконалень у адгезивній стоматології. Кожне покоління впроваджувало нові техніки та матеріали, прагнучи подолати обмеження попередніх поколінь. Незважаючи на те, що важко визначити абсолютно найкраще покоління склеювальних речовин, останніми роками шосте покоління з його універсальністю та спрощеним застосуванням набуло популярності. Однак важливо зазначити, що вибір зв’язуючого агента залежить від різних факторів, включаючи клінічну ситуацію, уподобання оператора та специфічні потреби пацієнта. Консультації з професіоналами-стоматологами та відстеження останніх досліджень є важливими для прийняття обґрунтованих рішень і досягнення успішних результатів реставрації.